Освіта для жінок є важливим компонентом суспільства. У Харкові офіційні жіночі навчальні заклади почали відкриватись на початку ХІХ століття. Вони стали певним викликом для громадської думки. Освіта для жінки вважалась чимось нераціональним, оскільки головна її функція полягала у тому, щоб бути дружиною та матір’ю. Попри все, просвітянські зміни у суспільстві вже не можна було зупинити. Варто відзначити, що перші освітні заклади були лише для дівчат шляхетного походження. Далі на kharkovone.
Причини запровадження духовного навчання для жінок
Однією з причин духовної освіти було виховання майбутніх дружин православних священників. Вони мали уособлювати християнські ідеали. У їхні обов’язки входило створити приємне товариство для чоловіків, виховувати дітей, утримувати у найкращому вигляді домашнє господарство та бути помічницею у веденні парафіяльних справ. Крім того, була необхідність володіти елементарними медичними навичками, серед яких вміння приготувати ліки для хворих, оскільки люди, особливо в невеликих населених пунктах, радше шукали священника, ніж лікаря. З огляду на це, інститути шляхетних дівчат не давали відповідну освіту.
У середині ХІХ століття, переймаючи досвід світських освітянських закладів для жінок, духовенство береться за фундацію власних середньоосвітніх училищ. За фінансової підтримки місцевого архіпастирського духовенства були організовані духовні жіночі училища для дівчат з сімей кліриків, що вписувалось в систему станової освіти.
Такі духовні навчальні установи почали швидко поширюватися і згодом стали доступними для дівиць всіх станів, але з певною перевагою учениць духовного походження над світськими.
Після закінчення, випускниці отримували звання домашньої вчительки з правом викладання у церковнопарафіяльних школах, що було ще однією причиною впровадження жіночої духовної освіти. Уряд Священного Синоду сподівався, що освічені жінки зможуть здійснювати позитивний вплив на мирян та підняти авторитет духовенства, який зазнавав критики в часи Просвітництва.
Духовні училища були закритого типу і підпорядковувались рішенням Священного Синоду.
Історія та навчальний процес харківського єпархіального училища
Перше жіноче училище дівиць духовного стану на теренах України з’явилося у Харкові у 1854 році.
До навчальної програми входило: ретельне вивчення Закону Божого, вміння читати та писати російською мовою, з урахуванням граматики, вивчення арифметики та опанування використання рахівниць, основи малювання, повний курс російської історії й географії та скорочений курс всесвітньої історії й географії, нотний церковний спів. Найбільшу частину навчальних годин було відведено рукоділлю та веденню домогосподарства. Дівчат навчали випікати звичайний хліб та проскури для причастя, займатися городництвом й садівництвом, та робити заготовлення продуктів на зимовий період. Приділялась увага основам медицини та гігієни. Учениці мали розуміти вимоги до освітлення кімнат та їх вентиляції.
Варто відзначити, що Церковне керівництво не впровадило вивчення спеціальних богословських дисциплін. Таким чином жінки не мали можливості здобути освіту теологів. Така обмежена можливість займатися принаймні релігійними науками була притаманна не лише православній конфесії. В католицькій церкві жінка отримала право бути теологинею, лише після II Ватиканського Собору у другій половині 1960-х років.
У 1860-х роках була проведена реформа чоловічої та жіночої духовної освіти. У 1868 році Священним Синодом був затверджений новий Статут про духовну освіту. Училища духовних дівиць отримали назву єпархіальних, а статус напівзакритих та всестанових.
До нової програми навчання додали: вивчення алгебри та геометрії, фізики, педагогіки та церковнослов’янська мова. За додаткову оплату можна було вивчати іноземні мови – французьку та німецьку. Класи географії та фізики були облаштовані приладами, картами, глобусами тощо.
З 1898 року впроваджені заняття іконописом, правда лише у вільний час.
Після реформи випускниці отримали право викладати не лише в парафіяльних школах, але й у початкових.
Форма навчання
Загалом навчання було розраховано на шість років. У кінці серпня починалися вступні іспити, які тривали до початку вересня. Водночас ті, хто складав погано поточні іспити, мали можливість їх перездати. Випускні іспити тривали з кінця травня до середини червня. Дівчата мали літні канікули майже два з половиною місяці. Зимові канікули зазвичай тривали з 21 грудня по 7 січня. Крім того, відпочинок від занять був навесні впродовж чотирьох днів масляної та з Лазаревої неділі до кінця тижня Томи. Перші дні Різдвяного та Великоднього постів також були вихідними.
Урок тривав годину й обіймав теорію і практику. Ввечері дівчата мали повторювати вивчений матеріал. Оцінювання відбувалось за п’ятибальною системою, атестація проходила чотири рази на рік і на основі цих оцінок виставлялась підсумкова. Потім тривали річні іспити, які приймала комісія з викладачів та представників духовенства. Іноді могли долучитись єпископи та представники міської думи.
Відмінниці отримували подарунки, переважно книжки, та похвальні листи. Ті, хто незадовільно склав іспити могли їх перездати. Якщо незадовільна оцінка була з трьох предметів, то залишались на повторний курс, або навіть відраховувались, таких було не більше 5%.
У 1907 році додали сьомий рік навчання. Дівчат готували до педагогічної діяльності. Успішні випускниці могли викладати у початкових народних школах, у молодших класах єпархіальних жіночих і церковно-вчительських школах, або обіймати посаду виховательок в училищах.
У харківському єпархіальному училищі була своя бібліотека. У 1915 році, вона налічувала 6016 томів та 1028 нотних зошитів.
Заклад проіснував до 1917 року.
Хоча єпархіальне училище мало власну специфіку, проте, свого часу, його освітній процес був орієнтований на прогресивні програми та методики навчання. Такі заклади сприяли процесу інтеграції жінок у суспільство.