Історія світової банної культури сягає корінням у далеке минуле і наші предки парилися із задоволенням. У той час як серед інших народів довгий час ходили язичницькі повір’я про те, що гаряча вода та пар пов’язані зі злими духами, несуть небезпеку, слов’яни були вільні від цих забобонів. Вони знали про цілющі властивості лазні або бані, тому навпаки використовували її для підтримки здоров’я та збереження бадьорості. Коли точно з’явилися перші лазні на території Харківщини, важко вирахувати. Можна точно сказати, що за часів створення Київської Русі вони вже були і в Слобожанському краї, причому мали великий попит. Далі на kharkovone.
Що відомо з історії?
У часи, коли Харків входив до складу Київської Русі, наші предки із задоволенням будували лазні. Тоді їхнє відвідування мало в основному оздоровчий характер, а стежити за здоров’ям народу було доручено священнослужителям. Тому звичка паритися у лазні асоціювалися з релігійними обрядами, а всі лазні належали церквам.
Відомим пропагандистом банної культури був Петро I. Він всіляко сприяв поширенню лазні, зокрема на території Київської Русі. Власники банних будівель користувалися особливими пільгами від держави, наприклад, вони не платили мито.
Громадські лазні у містах були більших розмірів, тому одночасно паритися могло кілька десятків людей. У селах були простіші будівлі. Майже на кожній вулиці в селі була лазня, а заможніші господарі будували власну лазню у своєму дворі.
Перші цивілізовані лазні у Харкові
Парилки за часів Київської Русі відрізнялися від сучасних. Перші цивілізовані лазні, схожі на ті, що відвідують харків’яни сьогодні, почали з’являтися у XVIII столітті. Саме на цей період історії доводиться активне поширення банної культури у нашому регіоні.
Перші міські лазні були збудовані на березі річки Лопань, що протікає у центрі Харкова. На той час у водоймі було багато риби, тому рибалки відкрили базар прямо на березі. Після морозної ночі, проведеної з вудкою, найкращим способом розслабитися та відновити сили була можливість попаритись. Саме для цього і побудували перші лазні на березі річки Лопань.
Харків’яни з усього міста приїжджали до центрального рибного базару, щоб попаритися. На початку ХІХ століття попит на відвідування банних комплексів був таким, що людям доводилося годинами стояти в чергах. У Міській Думі питання про будівництво гігієнічних лазень порушувалося мало не на кожному засіданні. Адже перспектива купання у річках, які на той час уже були досить забрудненими, обурювала харків’ян.
У 1885 році Міська Дума затвердила проєкт про виділення першої ділянки землі під будівництво лазні. Протягом кількох років було відкрито 7 лазень. Вони були приватними, але в них суворо стежили за дотриманням санітарно-гігієнічних норм.
Лазні під час війни
Під час Першої світової війни відкриття нових лазень у Харкові активно підтримувалося місцевою владою. Це пояснювалось тим, що регулярно відбувалися спалахи епідемій, наприклад тифу. Цілющі властивості лазні були єдиним доступним на той час методом лікування та профілактики.
Також військовий та післявоєнний період – це час розрух, під час якого деякі харків’яни залишилися без житла, а деякі були змушені тулитися у невеликих кімнатах цілими родинами. Народні лазні будувалися у різних районах Харкова, одна з найбільших знаходилась у районі Благовіщенського ринку. Поруч облаштовували пральні. Все це давало можливість харків’янам стежити за гігієною, здоров’ям та чистотою у непростий час.
Сьогодні харків’яни люблять лазню не лише за її цілющі властивості, а й за неповторні відчуття, позитивні емоції, можливість розслабитись та весело провести час із друзями.