Гончарство ― процес виготовлення керамічних виробів з гончарної глини: посуду, кахель, іграшок, прикрас, сувенірів тощо. Це ремесло є одним з традиційних українських занять, у якому наші співвітчизники досягли успіху. Харківщина також не відстала від загального тренду. Далі на kharkovone.
У Харківській області центром гончарської культури є Валківський район. Річ у тім, що саме на Валківщині розташовані багаті родовища високоякісної глини, завдяки чому на цій території з давніх-давен розвивалося гончарство. Про це розповідається на сайті Cultura.kh.ua. На різних етапах історичного розвитку Валківщини роль гончарства в забезпеченні потреб населення була теж різною. Гончарство ― одна з найбільших цінностей культурної спадщини району.
Особливості глиняних виробів та технологія їх виготовлення
Вироби гончарства характеризуються доволі високою пористістю, а виготовляють їх із легкоплавких глин. Робити глиняні предмети досить зручно завдяки властивостям самого матеріалу: глина відносно легко піддається формуванню за рахунок своєї пластичності. Після того, як сформований зразок випалюють при температурі близько 900 градусів за Цельсієм, він стає твердим і придатним для подальшого використання. При цьому така річ залишається достатньо міцною і стійкою до пошкоджень.
Основні етапи виробничого процесу:
- заготівля сировини;
- перемішування глини у тістоподібну масу;
- формовка виробу;
- сушка готового зразку;
- випал виробу;
- глазуровка;
- повторний випал.
За функціональним призначенням всі гончарні вироби ділять на п’ять категорій. До них відносяться:
- посуд різного призначення;
- предмети обладнання житла;
- дитячі іграшки;
- люльки для паління;
- ритуально-сакральні предмети.
Як виготовляли гончарні вироби у давнину
Першим етапом була заготівля глини. Її копали зазвичай восени і взимку в заглибленнях і на ярах. Отриманий матеріал перевозили на подвір’я майстра, де глина вилежувалась декілька місяців у відкритому вигляді. Після цього її невеликими порціями роздрібнювали, змішували з водою, відстоювали, очищали від сміття. У разі дотримання технології кінцевим результатом був продукт, готовий до використання, тобто, до формовки.
За традицією гончарі користувалися двома типами засобів для формовки: це був або гончарний круг (його застосовували під час виробництва посуду), або власні руки, які творили з глини дитячі іграшки, прикраси, статуетки та таке інше.
Формовка та просушка виробів проходила, як правило, в домі майстра, але іноді гончарі виносили робочий інструмент на подвір’я, під спеціальний дощатий навіс, де й працювали. Це траплялось у теплу пору року. Коли виріб просушився, його потім клали для зберігання в сінях, у коморі, на горищі. Випалом технологічний процес завершувався, але це стосувалося неглазурованих предметів.
У 1870-ті роки гончарі почали виробляти складніший вид кераміки ― глазурований. Піонерами у цій справі стали майстри з селища Нова Водолага Валківського повіту. Саме тут, а згодом і в інших куточках Слобожанщини, глиняну заготовку після першого, утильного, випалу покривали глазур’ю (“поливою”), і знову поміщали в горно для випалу. Тим самим вдавалося створити доволі красиві та міцні речі, вартість яких на ринку у 4-5 разів перевищувала вартість звичайних неглазурованих аналогів.
Сучасний стан гончарного виробництва на Харківщині
Традиції гончарного ремесла дійшли до часів незалежної України. У XXI столітті ця справа лишається так само у пошані і популярною. Вагомий вклад у цю культуру внесли такі майстри, як:
- Федір Гнідий;
- Борис Цибульник;
- Дмитро Наріжний;
- Олександр Ковальов;
- Ольга Тимошенко.
Федір Гнідий ― найвідоміший представник Валківської сучасної школи гончарства, заслужений майстер народної творчості України. Митець залишив по собі самобутні та колоритні авторські глечики, дзбани, вареничниці, куманці, свистунці. Врівноваженість форми, цілісність силуету поєднані з інноваційними впливами XX століття. Це знайшло яскраве відображення у творах гончарного мистецтва цього автора.
Ольга Тимошенко керує комунальним закладом спеціалізованої мистецької освіти “Валківська школа мистецтв”. Жінка, озброївшись допомогою своїх колег та учнів, дбає про збереження унікального різновиду ремесла ― виготовлення глиняних свищиків. Ця технологія є однією з найбільших цінностей культурної спадщини Валківщини.
Повномасштабні воєнні дії, які розпочалися у лютому 2022 року, не стали на заваді розвитку культури гончарства на Харківщині. Майстри роблять все від них залежне, аби зберегти та примножити здобутки гончарного мистецтва регіону. Ольга Тимошенко безпосередньо під час інтенсивних бойових дій у Харківській області проводила майстер-класи з гончарства разом з тими людьми, що евакуювалися до Валківщини.
У серпні 2020 року мистецтво виготовлення глиняної іграшки-забавки (валківського свищика) включили до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Тож Валківська громада по праву пишається і своїми традиціями, і тими жителями, які ці традиції бережуть і передають далі нащадкам.