Харківщина — край багатих традицій і талановитих майстрів, де кожне ремесло несе в собі відгомін історії. Одним із таких ремесел є лозоплетіння — мистецтво, яке зберегло свою автентичність через століття. Лозоплетіння не лише прикрасило побут українців, але й прославило Харківщину як один з осередків творчого ремесла. Історія та сучасність цього мистецтва особливо яскраво розкриваються у місті Лозова, яке стало справжнім серцем лозоплетіння регіону. Далі на kharkovone.
Лозоплетіння: від минувшини до сучасності
Корені ремесла
Лозоплетіння має давню історію. Воно зародилося в часи, коли люди почали використовувати гнучкі матеріали для створення потрібних предметів побуту. Археологи знаходять докази існування цього ремесла ще в часи Стародавнього Єгипту. У гробниці фараона Тутанхамона, наприклад, були виявлені стільці, плетені з лози, які збереглися до наших днів. Вони демонструють не лише практичність, але й естетику цього мистецтва.
На території України лозоплетіння також має глибокі історичні корені. Численні річки та озера, береги яких густо поросли верболозом, стали джерелом матеріалу для ремісників. Перші українські майстри створювали з лози кошики, огорожі, снасті для риболовлі та навіть елементи житла. У давнину вироби з лози використовували не тільки як побутові речі, але і як обереги, що надавали символічного значення повсякденним предметам.
Розвиток ремесла в Україні
У XIX столітті лозоплетіння стало ще більш популярним завдяки економічним змінам. З появою залізничного транспорту виникла потреба у великій кількості тари для перевезення товарів. Лоза стала ідеальним матеріалом для цього завдяки своїй гнучкості, міцності та доступності. У результаті, лозоплетіння перейшло зі сфери суто побутового використання у сферу масового виробництва.
Майстерні з лозоплетіння з’являлися по всій Україні. Виготовляли не лише кошики, але й меблі, дитячі коляски, декоративні вироби та багато іншого. Українські майстри славилися своїми вміннями, а їхні вироби експортувалися до інших країн. Цей період став “золотим віком” лозоплетіння, який сформував його сучасне значення.
Лозова — осередок ремісничої майстерності
Природні багатства регіону
Місто Лозова, яке отримало свою назву від густих заростей верболозу на берегах місцевих річок, стало центром лозоплетіння на Харківщині. Зарості лози забезпечували ремісників сировиною, яку можна було легко збирати та використовувати для різноманітних потреб. Майстри Лозової створювали як утилітарні, так і декоративні вироби, які мали попит як на місцевих ярмарках, так і у віддалених регіонах.
Відродження ремесла
У XX столітті ремесло почало занепадати через індустріалізацію та зміни в господарських пріоритетах. Багато традиційних технік були втрачені, а майстрів ставало дедалі менше. Однак наприкінці XX століття завдяки зусиллям окремих ентузіастів, таких як Дмитро Шкуренко, ремесло отримало нове дихання. Лозова знову стала важливим осередком лозоплетіння, де зберігаються й відроджуються традиційні техніки.
Дмитро Шкуренко та його внесок у розвиток лозоплетіння
Життєвий шлях майстра
Дмитро Шкуренко — випускник художньо-графічного факультету Харківського педагогічного університету, який присвятив своє життя відродженню традиційного ремесла. Робота над дипломним проєктом на тему “Народні промисли України” підштовхнула його до дослідження лозоплетіння. Для вивчення технік майстер відправився до села Іза на Закарпатті, яке називають столицею українського лозоплетіння.
Сімейний промисел
З 1991 року Дмитро Шкуренко активно займається лозоплетінням, залучаючи до роботи свою родину. Сьогодні лозоплетіння стало справою життя всієї сім’ї. Майстри виготовляють меблі, кошики, декоративний посуд та інші вироби, які знаходять попит серед замовників не лише в Україні, але й за її межами.
Шкуренко використовує традиційні техніки плетіння, поєднуючи їх із сучасними методами обробки матеріалів. Наприклад, для роботи з лозою він застосовує спеціальний саморобний стругальний верстат, який дозволяє досягати високої точності і якості деталей.
Інші майстри лозоплетіння Харківщини
Євгеній та Олександра Пиленкови
Подружжя Пиленкових — це яскравий приклад творчого підходу до збереження ремесла. Вони не лише створюють витончені декоративні вироби, але й займаються освітньою діяльністю. Майстри розробили унікальні методики навчання лозоплетіння, завдяки яким багато дітей і дорослих змогли освоїти це ремесло.
Галина Воловик та Марина Синицька
Серед інших визначних майстрів варто згадати Галину Воловик, яка багато років очолювала гурток соломоплетіння, та її ученицю Марину Синицьку. Їхні творіння, серед яких ляльки-обереги, декоративні панно та інші витвори, вирізняються винятковою майстерністю і глибокою повагою до традицій.
Інші природні ремесла Харківщини
Травоплетіння: синергія природи та творчості
Одним із найстаріших ремесел, що гармонійно об’єднує практичність із символікою — є травоплетіння. Цей вид мистецтва знайшов своє місце на Харківщині завдяки творчій діяльності таких майстринь, як Олена Мєшкова та Олена Бичкова з Дворічанського району. Вони розпочали свій творчий шлях у 2003 році, заснувавши середовищний музей під назвою «Село майстрів». У цьому просторі оживають різноманітні вироби з трав, які демонструють багатогранність цього ремесла.
Традиції травоплетіння сягають давнини, коли трави використовували не лише для прикраси осель, але й для створення оберегів, які захищали родину та дім від злих сил. Ці обереги могли набувати форми плетених віночків, ляльок чи гобеленів. Майстрині відзначають, що трави мають унікальну енергетику, яка допомагає встановлювати зв’язок між природою та людиною. Їхні роботи неодноразово представляли на виставках «Творчі жнива» та «Подих осені», де вони отримали визнання серед шанувальників народного мистецтва.
Плетіння з кукурудзяного листя: фантазія в талаші
Листя кукурудзи, яке називають талашем, є надзвичайно екологічним матеріалом, що відкриває широкі можливості для творчості. На Харківщині майстриня Людмила Славгородська стала провідною постаттю у розвитку цього виду ремесла. Її натхненням стали українські традиції, які вона втілила у своїх витворах: фігурках, скульптурах та композиціях. Її роботи відображають національну культуру, включаючи мотиви свят та народних обрядів.
Людмила активно бере участь у фестивалях, таких як «Печенізьке поле» та «Сорочинський ярмарок». Крім того, вона ділиться своїм досвідом з іншими, проводячи семінари й майстер-класи, які спонукають новачків до опанування цієї незвичної техніки.
Соломоплетіння: тендітність традиційного мистецтва
Солома завжди була одним з найдоступніших і універсальних матеріалів для ремесел. Соломоплетіння на Харківщині розквітло завдяки творчості таких майстринь, як Галина Воловик і її учениця Марина Синицька. Галина створила гурток «Колосок», де навчала дітей створювати ляльки-обереги, декоративні панно та скульптури. Її роботи відзначаються витонченістю та філігранністю, і їх можна побачити в Ізюмському краєзнавчому музеї.
Марина Синицька, продовжуючи традиції своєї наставниці, організовує виставки та гуртки, де навчає молодь мистецтву соломоплетіння. Як член Спілки майстрів народного мистецтва України, вона бере участь у всеукраїнських та міжнародних фестивалях, презентуючи свої роботи, які гармонійно поєднують традиційність і сучасність.
Виставки та популяризація ремесел
Роботи майстрів Харківщини регулярно експонуються на виставках і фестивалях. «Музей лози», відкритий у Харкові, став центром збереження найкращих зразків народного мистецтва регіону. Події, такі як «Великий Слобожанський ярмарок» і виставки декоративно-прикладного мистецтва, допомагають зберігати й популяризувати традиції.
Лозоплетіння та інші ремесла Харківщини відображають гармонію між людиною та природою. Завдяки зусиллям майстрів, таких як Дмитро Шкуренко, Євгеній і Олександра Пиленкови, ці традиції не лише зберігаються, а й знаходять нове життя. Виставки, майстер-класи та експозиції сприяють популяризації ремесел, залучаючи до них молодь і нових шанувальників. Харківщина демонструє, як через творчість і ремесло можна зберегти унікальну культурну спадщину й передати її майбутнім поколінням.