Як можна уявити рівень і масштаби розвитку індустріалізації в Харкова? У книзі про літопис спортивної слави це цікаво тому, що майже всі основні спортивні і футбольні клуби Харкова сформувалися в першій чверті 20 століття на підприємствах, пише kharkovone.com.
Як розвивався промисловий Харків?
Якщо вірити офіційним джерелам, то напередодні скасування кріпосного права в Харкові діяли: 3 мідноливарних, 2 чавуноливарних і дроболиварній заводи, 4 шорстомийки, 2 миловарні, 3 підприємства з обробки шкіри, 5 свічкових заводів, 10 каретних майстерень, 3 цегельних заводи, 5 тютюнових фабрик, 2 воскобойни, олійниця, завод по виготовленню білил. Крім цього були десятки, а то і сотні сімейних майстерень. У промисловому секторі цього періоду було зайнято лише близько двох тисяч людей. Але в трактуванні статистики ми не впевнені в постійно позитивно зростаючій динаміці, можливо тимчасово непрацюючих або занедбаних виробництв було більше – занадто насиченим вийшов 19 століття всякими війнами.
В індустріальному секторі старовинного Харкова було задіяно лише 13% населення (для порівняння – на початку 1930-х – 49%). При цьому треба враховувати, що розміри «класової прірви» був дуже перебільшений, піар-технологами радянської пропаганди. Ще кілька великих підприємств працювало на території губернії. До кінця 19 століття заміськими флагманами стадії Будянський фаянсовий і Мереф’янський скляний заводи. За всі області димилися цукрові заводи. Звуками наковален наповнювалися квартали Лозової та Куп’янська.
У третій чверті XIX століття Харків починає розвиватися як великий промисловий центр імперії
У 1869 році залізниця зв’язала Харків з Москвою, Петербургом і Ростовом, а з будівництвом Харково-Севастопольської, Харківсько-Миколаївської та Південно-Східної (Балашовської) залізниць місто перетворився в один з найбільших залізничних вузлів дорадянської імперії. Близькість до Донбасу і Криворіжжя з їх кам’яновугільної та залізорудною промисловістю, підвищення попиту на машини для потреб сільського господарства визначили основний напрямок розвитку промисловості Харкова. Так машинобудування і металообробка знаходять велику значимість і актуальність.
Головний герой нашої розповіді – найбільший завод Харкова початку 20 століття «Гельферіх-Саде» зображений у заголовку статті – подробиці про нього ми розповідали в попередніх публікаціях:
«Особистість пана Гельфериха в передісторії розвитку футболу і спорту в Харкові»
Вже у 1882-му нововідбудований завод випускав віялки, культиватори, сінні преси та пристосування. Виробництво безперервно розширювалася. Якщо в 1882 році на заводі працювало 60 чоловік, то в 1885 році їх було вже 107 осіб. А на початку 20-го століття персонал заводу складав вже понад 500 людей. В 1911 році на заводі працювали 1480 осіб, до 1917 року на заводі працювало 3 тис. робітників.
У 1880 – 1890 – х роках разом з проектами «Гельферіх-Саде» в Харкові створюється ще десятки заводів, деякі з них і зараз формують обличчя Харкова. Наприклад – чавуноливарний-машинобудівний Пільстрема – нині «Харківський машинобудівний завод «Плінфа» на Гончарівці («Красний октябрь»), в тому ж районі чавуноливарний механічний фон-Дітмара – нині «Світло шахтаря». Само собою – паровозобудівний – нині завод імені Малишева. Канатний – заснований Південноруським товариством пеньковий промисловості. У харчовій галузі – Кондитерська фабрика Жоржа Бормана, медопивоварений завод Франца Гершгеймера на Новій Баварії.
У сфері сільгосптехніки також треба згадати завод землеробських машин Карла Трепке біля Горбатого моста. Ще один завод сільгосптехніки Ернста Мельгонзе був приєднаний до «Серпу і Молоту» в 1920-е. В 1900 році місцевий підприємець Р. А. Берлиозов засновує котельний, машинобудівний і чугуномеднолитейный завод, який в радянський час трансформувався в завод імені Шевченка. Ще в 1869 році в Харкові були організовані вагонні майстерні, які постійно розширюючись стали попередниками сучасного вагоноремонтного заводу.
На початку 20 століття в місті Харкові зосередилися головні офіси виробничих об’єднань, відкривалися представництва провідних банків Європи
Харків став центром тяжіння іноземного капіталу. Провідні європейські корпорації прагнули поглибити свої зв’язки з Харковом, шукали можливості для відкриття нових підприємств. Вигідне економічне становище і наявність авторитетних вищих навчальних закладів та технічних училищ притягувало до Харкова нових жителів.
До початку минулого століття в 1900 році в Харкові було 259 заводів і фабрик, на яких було зайнято 11 з половиною тисяч осіб. Крім цього, за інформацією за 1904 рік, в місті було 22785 ремісників.
З 1871 по 1899 рік кількість промислових підприємств збільшилася більш ніж в три рази. Дорадянський Харків був одним з найбільших промислових центрів російської імперії. Населення Харкова у 1901 році становила 200 тисяч чоловік, а в 1917 вже 382 тисячі.
І на початку XX століття Харків продовжує зростати як великий індустріальний конгломерат. Подальший розвиток отримує залізничний транспорт. У 1910 році була відкрита залізниця Харків – Ізюм – Донбас. Продовжують будуватися підприємства машинобудування і металообробки.
З розвитком залізниці особливу бурхливий розвиток набуває діяльність Паровозобудівного заводу, нині флагмана української військової промисловості під назвою «Завод імені Малишева».
До 1917 року кількість робітників в Харкові порівняно з 1899 роком зросла більш ніж у три рази і становила понад 35 тисяч осіб. Одне з досліджень стверджує, що до 1917 року заводів і фабрик діяло 340, всього робітників на них було 38372 людина. Заводів по обробці бавовни-2, вовни-4, льону, пеньки і джуту-4, паперо-делательные і типографско-літографічні-36, обробки металів-52, обробки дерева-10, переробки мінералів-65 (59, поживних речовин-141, хімічних-11. Фабрик і заводів, що підлягають веденню акцизного управління, діяло: 43 винокурних заводи, 26 цукробурякових, і 2 рафінадних. При цьому треба враховувати, що було мобілізовано близько 44% працюючих у промисловості чоловіків. Україна використовувалася в першій світовій війні як «мобілізаційний придаток» для міжнародних ігрищ російського царя. Але було й багато позитивних моментів на початку століття, які досі зігрівають душу міста.
Про надбання Максиміліана Гельфериха, залишеного ним місту Харкову та про його заповіт в наступній главі. А уточнення та побажання з історичного матеріалу можете написати автору https://www.facebook.com/igor.boretskyi.ua.