У 20-30-ті роки XX століття робітники Харкова та його околиць зіткнулися зі значними змінами у своїй повсякденній життєдіяльності та умовах праці. Заводи та підприємства стали центрами нових економічних і соціальних реалій, де праця була не просто обов’язком, а основним джерелом виживання. Ці зміни торкнулися всіх аспектів життя робітників — від економічного становища до соціально-культурних умов. Далі на kharkovone.
Формування бюджету: заробітки, підробітки
Робітники Харкова заробляли на життя не тільки основною заробітною платою. Джерелами доходу були також понаднормові роботи, оренда житла, утримання столовників і натуральна оплата праці.
Натуральна і грошова оплата праці
На межі XIX-XX століть робітники отримували заробітну плату, що становила основну частину їхнього бюджету. Вони також отримували натуральний заробіток у вигляді житла. Проте у 1920-1930-ті роки грошова заробітна плата знизилася, і робітники змушені були шукати інші джерела доходу.
Умови життя робітників були складними, і вони постійно шукали способи поповнити свої бюджети. В умовах дефіциту товарів речі мали разючу “живучість”, тому продаж одягу, меблів, продуктів з запасів став невіддільною частиною життя робітників.
Підробітки та додаткові доходи
У 1926 році бюджет робітників поповнювався шляхом продажу майна всього на 0,4%. У наступні роки спостерігалося невелике збільшення цієї частки. Робітники продавали одяг, меблі, продукти з запасів та інші речі. На початку 1920-х років доходи від праці, не пов’язаної з основним місцем роботи, відігравали значну роль у бюджеті робітників, але з ростом заробітної плати ця частка знизилася.
Серед джерел доходу робітників також були підробітки, які не пов’язані з основним місцем роботи. Вони включали торгівельну діяльність, здачу в оренду кімнати або частини житлового простору, утримання столовників тощо. Ці практики допомагали робітникам виживати в умовах економічної нестабільності.
Оренда і рента
Після націоналізації житла у 1917 році рента перестала бути легітимною категорією доходу. Однак робітники продовжували здавати в оренду частину житлової площі. У роки НЕПу радянська влада дозволила приватні фінансові операції з нерухомістю, що сприяло збільшенню доходів від оренди.
Оренда житла стала важливим джерелом доходу для багатьох робітників. Вони здавали в оренду кімнати або частину житлової площі, що допомагало їм підтримувати матеріальне становище. Це було особливо актуально в умовах житлової кризи, яка спостерігалася в цей період.
Умови праці та життя робітників
Робітники, що прибули із сільської місцевості, вносили в міське життя елементи сільського побуту. Вони розводили домашніх тварин і займалися овочівництвом, що було типовим явищем для радянського міста. Продаж сільськогосподарських товарів становив значну частину бюджету робітників.
Умови праці робітників були складними й небезпечними. Наприклад, на заводах часто спостерігалася надмірна концентрація пилу та інших шкідливих речовин у повітрі цехів. Відсутність розгалуженої вентиляційної системи погіршувала ситуацію, що призводило до численних отруєнь робітників. Вони постійно зверталися до адміністрації з проханнями поліпшити умови праці, але часто отримували відмови або обіцянки без реальних дій.
Крадіжки на підприємствах
В умовах економічної кризи робітники поповнювали свій бюджет коштом крадіжок на підприємствах. Вони виготовляли з вкрадених матеріалів домашні предмети й продавали їх. Адміністрація підприємств намагалася боротися з цим, влаштовуючи перевірки.
Крадіжки стали поширеним явищем на багатьох підприємствах. Робітники використовували матеріали, які вдалося викрасти, для виготовлення товарів, які вони могли продати або використовувати вдома. Це було одним зі способів виживання в умовах дефіциту та економічної нестабільності.
Практики харчування робітників Харківського тракторного заводу
Харківський тракторний завод, як флагман соціалістичної промисловості, є яскравим прикладом умов праці та харчування робітників у 1920-1930-ті роки XX століття. У січні 1930 року розпочалися перші роботи зі спорудження заводу. Спочатку робітників було небагато, і обідів вистачало всім. Однак зі збільшенням числа робітників розширювалася і мережа громадського харчування.
У червні 1930 року на території підприємства працювало вісім їдалень, що обслуговували вісім тисяч робітників. Однак на 1 липня 1930 року чисельність працівників досягла майже десяти тисяч осіб, і їдальні не справлялися з навантаженням. Комісія Наркомздрава визнала санітарний стан їдалень незадовільним, а їжу — неякісною.
Практики харчування на підприємствах грали важливу роль у повсякденному житті робітників. Попри зусилля з організації громадського харчування, часто їдальні не могли задовольнити потреби всіх працівників, що призводило до погіршення санітарних умов і низької якості їжі.
Освітні та технічні гуртки
У другій половині 1920-х років, після проголошення курсу на індустріалізацію, в СРСР виникла проблема нестачі кваліфікованих кадрів. Промислові підприємства Харкова гостро потребували робітників із технічними знаннями. У відповідь на цю потребу профспілкові комітети підприємств почали організовувати технічні гуртки.
У 1926 році на заводах “Серп і Молот”, ХЗ і ХПЗ почали працювати гуртки, де проводилися заняття з теорії та практики машинобудування, паровозобудування, теплотехніки, електротехніки, математики та креслення. Попри ці зусилля, серед робітників більшу популярність мали гуртки, спрямовані на творчу діяльність. Наприклад, електротехнічний гурток заводу ХЗ відвідувало близько 20 робітників, тоді як у хоровому гуртку займалося 110 осіб.
Заняття в гуртках тривали з осені до весни, а влітку, під час відпусток, кількість учасників скорочувалася. Основними відвідувачами гуртків була молодь. У 1927 році на заводі ХЗ працювало близько 7500 робітників, і з них близько 700 відвідували гуртки.
Умови праці на підприємствах Харкова
У 1920-30-ті роки умови праці на харківських підприємствах були далекі від ідеальних. Перед Першою світовою війною у Харкові діяло близько 135 фабрик і заводів, на яких працювало майже 10 тисяч робітників. Найбільші підприємства, такі як ХПЗ та завод “Серп і Молот”, були оснащені сучасним обладнанням, але умови праці залишалися складними.
Під час Першої світової війни та революції стан виробничих приміщень значно погіршився. Промислові об’єкти часто розміщувалися в непристосованих для виробництва місцях. Наприклад, фабрика “Червона нитка” була розташована в колишніх військових казармах. Багато підприємств знаходилося в аварійному стані, що ускладнювало роботу.
Дослідження показали, що виробнича потужність підприємств збільшувалася завдяки зростанню чисельності робітників і кількості обладнання. Наприклад, у 1928 році на ХПЗ працювало 4994 робітників, а в 1931 році їх чисельність збільшилася вдвічі. Приміщення заводів були старими, тісними та не пристосованими для сучасного виробництва. Через нестачу вільного місця обладнання розміщувалося дуже щільно, що створювало незручності для роботи.
Збільшення чисельності працівників і обладнання призводило до надмірної концентрації пилу та інших шкідливих речовин у повітрі цехів. Відсутність розгалуженої вентиляційної системи погіршувала ситуацію, що призводило до численних отруєнь робітників. Робітники постійно зверталися до адміністрації з проханнями поліпшити умови праці, але часто отримували відмови або обіцянки без реальних дій.
Іншою великою проблемою був шум. На деяких підприємствах рівень шуму був настільки високим, що робітникам було важко спілкуватися між собою. Це не тільки ускладнювало роботу, але й негативно впливало на здоров’я працівників.
Виникали проблеми з освітленням. Низький рівень освітлення на робочих місцях призводив до погіршення зору робітників і збільшення кількості травм. У деяких цехах було недостатньо природного світла, а штучне освітлення не завжди було достатньо яскравим.
З іншого боку, низький рівень технічної безпеки створював додаткові ризики для працівників. На підприємствах часто траплялися нещасні випадки, пов’язані з несправністю обладнання або порушеннями правил техніки безпеки. Робітники стикалися з загрозою травмування і навіть смерті під час виконання своїх обов’язків.
Робітники постійно скаржилися на погані умови праці, але їхні звернення часто залишалися без уваги. Адміністрації підприємств пояснювали це відсутністю коштів або можливостей для поліпшення умов праці. У багатьох випадках робітники були змушені працювати в екстремальних умовах, що негативно позначалося на їхньому здоров’ї та продуктивності праці.
20-30-ті роки були часом значних змін для робітників Харкова. Їхні умови праці, методи поповнення бюджету та щоденне життя кардинально відрізнялися від попередніх десятиліть. Економічні та соціальні трансформації, що відбувалися в цей період, сформували унікальний радянський стиль життя та трудові практики.
Робітники Харкова змушені були адаптуватися до нових реалій, постійно шукаючи способи вижити в умовах економічної нестабільності та важких умов праці. Попри численні труднощі, вони продовжували працювати й робити свій внесок у розвиток соціалістичної промисловості. Цей період став важливим етапом у формуванні радянського суспільства та його трудових традицій.