Загадкова постать минулого століття, “поет поетів”, “король часу”, “голова земної кулі”. Кожен з цих титулів в різні часи був застосований до представника авангарду та засновника футуризму. Однак певно невідомо яким насправді був псевдонім, оскільки впродовж його життя існували різні варіанти: Велемір, Велемир, Velіmir та інші. Поет, який досліджував слова, проводив експерименти зі словотворенням, щоб змінити світ. Далі на kharkovone.
Особливості становлення творчості Велимира Хлєбникова
На творчість Хлєбникова протягом усього життя впливали потрясіння у суспільстві. Коли молодий студент фізико-математичного факультету намагається стати вченим, починаються студентські демонстрації проти влади, за що його звільняють. Спроба продовжити навчання на природничому відділенні, дослідження у сфері орнітології та навіть відкриття нового виду зозулі на Кавказі, не задовольняють потреби змінювати світ.
Події Російсько-японської війни, особливо Цусімської битви, надихнули Хлєбникова почати вивчати японську мову та роздумувати над “основним законом часу”. Молода людина не могла знайти сенс у житті, наповнене війнами та революціями, тому Хлєбников почав шукати сенс та виправдання смерті. З 1906 року, 21-річний юнак вирішує приділити увагу літературі, а не науковим дослідженням. Він починає з прози, але одразу знаходить свою “словотворчість” у поезії.
У 1908 році Хлєбников знайомиться з поетами-символістами й під їх впливом пише вірші та п’єсу, в яких переосмислює давньогрецьку, слов’янську, індійську, китайську, японську та інші міфології. Переосмислення міфологій мало пряме відношення до становлення символізму в поезії початку XX століття. Хлєбников починає шукати бога, який насправді керує світом і не знаходить. Стільки богів і релігій, а жоден не може припинити війни та смерті невинних. Поет-початківець вводить цілий пантеон нових богів у п’єсі “Сніжимочка”.
Боснійська криза 1908 року призводить до прихильності руху панславізму, об’єднання східнослов’янських спільнот за етнічними та мовними критеріями. У 1909 році, Хлєбников замість вивчення санскриту перекваліфіковується на дослідження слов’яно-російської філології.
Футуристи
У 1910 році Хлєбников разом з братами Бурлюками створюють нове творче об’єднання “Будетляни”, яке критики назвали першою футуристичною спільнотою, оскільки назва походить від слова “буде”. Наміром молодих поетів було шокувати читача та подратувати критиків.
Варто відзначити, що перша авторська книга Хлєбникова “Вчитель і учень” вийшла у світ на теренах України в Херсоні у 1912 році. В ній автор ділиться своїми міркуваннями щодо “законів часу”, і пророкує “падіння держави” у 1917 році. Поет навіть намагається застосувати свої математичні уміння, щоб обчислити періодичні події у житті цивілізацій та окремих людей.
Починається розквіт футуристичного руху, в якому Хлєбников займає передову позицію. Футуристи вважають, що відомі російські письменники, не мають впливу на політичні події, “їм потрібна лише дача на річці”. Вони випускають маніфест “Ляпас суспільному смаку”, в якому закликають “скинути з пароплава сучасності” таких авторитетних письменників як Пушкін, Толстой, Достоєвський, Горький та інших. Пушкіна вони взагалі називають “мозолею російської літератури”. В цей період творчості варто відзначити поему “Війна-смерть”.
Футуристи плідно працюють до 1914 року, коли розпочалася Перша світова війна. У Хлєбникова починається новий період пошуків “законів часу”, який характеризується спроможністю віднайти певні закономірності та події, задля недопустимості військових конфліктів та війн.
Особливу увагу він приділяв числу 317. З цього приводу, у 1915 році виникла ідея створити “Товариство голів земної кулі”, який ще мав назву “Союз 317”. Ідея була радикальною і на жаль утопічною, оскільки полягала в обранні найкращих у світі 317 осіб, задля створення певної досконалої “Держави часу”. Однак закони війни перешкоджають творчим та іншим планам у житті.
У 1916 році, Хлєбникова мобілізують на війну служити у піхоті, що було просто неприйнятно та навіть абсурдно. Всю свою творчість він присвятив пошукам уникнення війни, але тепер необхідно в ній брати безпосередню участь. В цей час постають антивоєнні вірші.
Вже на початку служби Хлєбников звертається за допомогою до давнього товариша лікаря-психіатра, щоб той допоміг йому уникнути військового обов’язку. Почалися відвідування комісій щодо визначення психічного стану поета. У 1916 році, Хлєбников отримує відпустку та вперше приїздить до Харкова погостювати у друга. Психіатричні огляди тривали час від часу, а у 1917 році, Хлєбников отримав відпустку на п’ять місяців, поїхав до Харкова і до армії вже не повернувся.
Сабурова дача
Варто відзначити, що Хлєбников при нагоді любив відвідати Харків, оскільки мав чимало друзів, які до того ж залюбки сприяли друкуванню його творів.
Загалом геніальний митець вів життя подорожнього, а у Харкові провів 16 місяців поспіль у 1919-1920 роках. В ті часи Харків перебував під радянською владою, але опинився в епіцентрі громадянської війни, на місто успішно наступала армія Денікіна, а у червні 1919 року Харків було захоплено і Хлєбников потрапив під мобілізацію до Білої армії. Тож він спробував ще раз звернувся до лікаря, щоб уникнути призову на військову службу.
Таким чином, Хлєбников опинився на дачі Сабурова, таку назву мала психіатрична лікарня, яка була найбільшим центром з вивчення психіатрії у Російській Імперії та Радянського Союзу.
Його лікар Володимир Якович Анфімов встановив діагноз, що у Хлєбникова “розкриваються порушення норми, так званого шизофренічного кола, у вигляді дисгармонії нервово-психічних процесів” і видав йому довідку про непридатність для військової служби. Крім того, Володимир Анфімов запропонував провести експериментально-психологічне дослідження, яке б дало можливість дослідити “закономірності творчої фантазії” на прикладі поета-футуриста. Хлєбников підтримав таку пропозицію. Лікар пропонував три теми: “полювання”, “місячне світло” і “карнавал”. Відповіддю на пропозицію стали три твори: “Казка про зайця”, “Місячне сяйво” і “Поет”. Останню присвятив лікарю і залишив автограф з подякою за цікаві теми для творчості.
За чотири місяці перебування на дачі Сабурова, Хлєбников написав чимало творів. У поемі “Гаршин” він передає всю трагедію та напруженість війни та ставить під сумнів наявність здорового глузду у більшості представників людського роду. Останні рядки поеми “Гаршин” одночасно є питанням, і відповіддю на безумство, що оточувало автора: “Де божевільний дім? У стінах чи за стінами?”.
За час лікувальних експериментів Хлєбников двічі перехворів на тиф, що відзначилось на його здоров’ї. Виписаний він був з лікарні восени 1919 року, коли Харків вже був під контролем більшовиків.
Плідний творчий 1920 рік
Після отримання довідки Хлєбников залишився у Харкові. Тут він написав одну з найвидатніших своїх робіт утопічну поему “Ладомир”. В той же період, на початку 1920 року, постає поема “Разін”, в якій кожен рядок є паліндромом.
Весною 1920 року до Харкова завітали поети-імажиністи Сергій Єсенін і Анатолій Марієнгоф, з якими Хлєбников швидко подружився. З ініціативи Єсеніна в Міському театрі Харкова була проведена публічна “коронація” Хлєбникова як “Голови Земної кулі”.
Невдовзі Хлєбников опублікував три вірші в збірці імажиністів “Харчевня зір”, яка була видана у Харкові. Через рік Єсенін випустив окремим виданням у Москві поему Хлєбникова “Ніч в окопі”, написану у Харкові, величний твір присвячений темі громадянської війни.
Наприкінці серпня 1920 року Велимир Хлєбников покинув місто. Харківський період творчості поета-футуриста заслужено вважається одним з найбільш продуктивних у його біографії.
На спогад про перебування Хлєбникова у Харкові у “Саду скульптури” встановлений бюст поета.
