Василь Якович Данилевський: творець української школи фізіології

Василь Якович Данилевський (1852-1939) – вчений, який заклав підвалини фізіології, ендокринології та порівняльної біології. Його внесок у вивчення роботи головного мозку, паразитології, електрофізіології та дії гормонів виявився фундаментальним для вітчизняної медичної школи. Далі на kharkovone.

Ранні роки та наукове становлення

Народився Василь Данилевський 13 (25) січня 1852 року у Харкові. Його батько, Яків Данилевський, був годинникарем та людиною рідкісного природного розуму: винахідник-самоучка, він виховав у своїх дітях прагнення до знань та досліджень. Брати Василя, Костянтин та Олександр, згодом також стали помітними постатями у науці.

На початку 1860-х років сім’я Данилевського переїхала з Харкова до Казані, Василь вступив до гімназії № 2, а старший брат Олександр почав викладати у Казанському університеті.

Гімназію Василь закінчив із золотою медаллю у 1868 році та одразу вступив до Казанського університету на фізико-математичний факультет, а у 1869 році перевівся на медичний. У 1870 році він продовжив навчання вже у Харкові – в Імператорському Харківському університеті, який закінчив з відзнакою у 1874 році. Викладачами Василя в університеті були відомі медики – професори Іван Петрович Щолков, Аркадій Іванович Якобій та Вільгельм Федорович Грубе, в клініці якого Данилевський з 1874 року був ординатором з хімічного аналізу.

У 1877 році, у віці 25 років, Василь захистив докторську дисертацію “Дослідження з фізіології головного мозку” та здобув ступінь доктора медицини. Це була не просто формальна робота, дослідження Василя Данилевського стали засадами майбутньої вітчизняної нейрофізіології. Він першим у Російській імперії зареєстрував електричні реакції кори головного мозку на подразнення, використовуючи гальванометр – найпередовіший метод на той час.

Європейська школа та повернення до Харкова

У 1878 році Василь Данилевський поїхав у наукове відрядження до Німеччини. Він працював в університетських лабораторіях Вюрцбурга, Ерлангена та Лейпцига, де ознайомився з передовими експериментальними методами. Цей досвід справив значний вплив на формування його власної наукової школи, що ґрунтується на точному експерименті та кількісному підході у фізіології. Після повернення до Харкова він почав використовувати ці методи роботи у вітчизняній практиці.

У 1880 році Василь став доцентом кафедри зоофізіології у Харківському ветеринарному інституті, а з 1883 року – екстраординарним професором кафедри зоології Харківського університету.

У 1886 році Данилевський був обраний ординарним професором кафедри фізіології медичного факультету, де він працював до 1909 року, а потім повернувся на ту саму кафедру у 1917-1921 роках. З 1926 року Василь Данилевський був вченим керівником фізіологічної лабораторії Інституту праці у Харкові. Його викладання ґрунтувалося на лабораторній роботі та точній методиці, що відповідала передовим європейським стандартам фізіологічної науки кінця XIX століття. Він надавав особливого значення самостійній експериментальній роботі студентів, навчав їх мислити, а не заучувати.

Наукові дослідження: від мозку до найпростіших

Наукове коло інтересів Василя Яковича було разюче широким. Крім електрофізіології, він цікавився гіпнозом та його фізіологічною природою, регуляцією внутрішніх органів, а також обміном речовин у м’язах. Данилевський один із перших у країні почав досліджувати тепловий та механічний еквівалент енергії під час м’язової роботи. Також він був одним з засновників порівняльної паразитології хребетних у Російській імперії. Його роботи в цій галузі випередили відкриття багатьох європейських вчених.

У 1884 році Василь Данилевський вперше описав рід Haemoproteus – паразитів крові птахів, а пізніше також вивчав Leucocytozoon. Він розробив методи діагностики, мікроскопії та забарвлення, що стали стандартом для роботи з кров’яними паразитами. На його честь пізніше був названий один із видів – Haemoproteus danilewskyi. Роботи у цій галузі не тільки допомогли у боротьбі із захворюваннями, а й сформували цілий напрям у біології.

Його інтерес до фізіології вищої нервової діяльності проявився також у працях про гіпноз: він розглядав його не як загадковий психічний стан, а як феномен, що піддається об’єктивному аналізу. У 1924 році вийшла наукова праця Данилевського “Гіпнотизм”, де він розглядав гіпноз як фізіологічну реакцію гальмування та збудження, що пов’язана з корою головного мозку.

Організація науки та становлення ендокринології

У перші післяреволюційні роки Василь Данилевський продовжував активно працювати у галузі фізіології. У 1927 році він став ініціатором створення першого у СРСР Інституту ендокринології та органотерапії у Харкові, який згодом став Інститутом проблем ендокринної патології імені В. Я. Данилевського. Василь Якович очолював його до кінця життя.

Тут відбувалися новаторські дослідження з гормональної терапії, Данилевський досліджував вплив інсуліну, спермолу (витяжки з сім’яників), оварину (екстракту яєчників) та інших речовин на фізіологічні функції організму, зокрема на ізольоване серце, артеріальний тиск та обмін речовин. Ця робота стала засадами для формування радянської ендокринологічної школи. Також під його керівництвом у СРСР було налагоджено виробництво інсуліну та інших гормональних препаратів.

Вчений та громадський діяч

Василь Данилевський не замикався тільки у лабораторії. Він брав активну участь у громадському житті Харкова: допомагав у створенні бібліотеки імені Короленка та бібліотек для трудящих, організовував наукові товариства, редагував наукові праці. Наприкінці XIX століття спільно з братом Олександром випускав “Фізіологічний збірник” – перший у країні журнал з фізіології. Також Василь Данилевський брав активну участь у роботі Наркомосу та Наркомохоронздоров’я УРСР з метою підтримки освіти та науки.

Особливу увагу він приділяв медичній освіті жінок. У 1910 році за ініціативою Данилевського був створений Харківський жіночий медичний інститут, який відіграв велику роль у підготовці лікарів у XX столітті. Василь Якович був його першим директором.

Його підручник “Фізіологія людини” у трьох томах (1913-1916) став одним із наймасштабніших у дореволюційній Росії. Він був багаторазово перевиданий та використовувався десятиліттями після виходу.

Нагороди та визнання

У 1926 році Василя Данилевського було обрано академіком АН УРСР, він здобув звання заслуженого діяча науки УРСР та заслуженого професора УРСР. Також Василь Якович був нагороджений орденами Святого Станіслава I та II ступеня, орденом Святої Анни II ступеня та орденом Святого Володимира III ступеня. Лауреат премії імені Монтіона (Паризька академія, 1889), премії К. Бера (Санкт-Петербург, 1894), премій від Варшавського університету, Петербурзької та Ліверпульської академій за праці з фізіології та паразитології.

Останні роки та спадщина

Помер Василь Якович Данилевський 25 лютого 1939 року у Харкові. Йому було 87 років. Він пережив кілька політичних режимів дві революції та війну, але за будь-яких часів залишався вірним науці та людям. Василь Якович зробив величезний внесок у розвиток фізіології, електрофізіології, протистології, гіпнотизму та ендокринології. Його ім’я носять вулиці та медичні установи. Інститут ендокринної патології в Харкові продовжує справу, розпочату майже століття тому.