Світ знає багато вчених, чиї відкриття вплинули на хід історії. Але попри величезний внесок у ядерну фізику ім’я Кирила Дмитровича Синельникова мало кому відоме. Хоча саме він був засновником атомної науки у СРСР, здійснив першу в країні ядерну реакцію та створив наукову школу, рівних якій у Східній Європі не існувало. Синельников – це не просто постать в історії фізики. Це людина, яка стала символом української науки XX століття. Людина, яка виховала не одне покоління фізиків, та вчений, який заклав міцні засади для розвитку ядерних досліджень у країні. Далі на kharkovone.
Дитинство та початок наукового шляху
Кирило Синельников народився 16(29) травня 1901 року у Павлограді Катеринославської губернії у родині земського лікаря. Ще з юності він із захопленням збирав електромагніти, намагався зрозуміти природу блискавок та світла, вивчав природу електричних розрядів. Початкову освіту Кирило здобув удома, у 1912 році вступив до Павлоградської чоловічої гімназії, але через смерть батьків Синельников зміг закінчити лише шість класів. Після революції він переїхав до Сімферополя, де навчався на робітфаку. У 1921 році вступив до Таврійського (Кримського) університету на фізико-математичний факультет. Під час навчання Кирило працював майстром в університетській фізичній лабораторії, потім – лаборантом, а у лютому 1922 року став асистентом на кафедрі фізики. Тоді ж Синельников познайомився з Ігорем Курчатовим, а згодом багато з ним співпрацював.
У лютому 1923 року Кирило Синельников закінчив університет та здобув дипломи одразу за двома спеціальностями – експериментальна фізика та чиста математика. У вересні 1923 року Синельникова запросили до Азербайджанського державного університету, він переїхав до Баку та став працювати викладачем на кафедрі фізики та електротехніки. На початку 1924 року на доповідь Кирила Синельникова звернув увагу “батько радянської фізики” – легендарний Абрам Федорович Іоффе, а у вересні 1924 року він запросив молодого вченого обійняти посаду старшого інженера у Ленінградському фізико-технічному інституті. У цьому інституті вже працював Курчатов, і разом із ним Кирило Синельников провів низку важливих досліджень.
Стажування у Кембриджі та вплив Резерфорда
На початку 1928 року Кирило Синельников вирушив у закордонне відрядження від Наркомосу, а у червні того ж року за рекомендацією відомого британського фізика Ернеста Резерфорда він здобув міжнародну стипендію Рокфеллера. Це надало йому можливість протягом двох з половиною років працювати у лабораторії Резерфорда у Кембриджі. Робота поруч із таким майстром залишила глибокий слід у науковому мисленні Синельникова. Він опанував методи прискорення частинок, навчився поводитися з високими напругами та вакуумною технікою. Ці знання стали наріжними у розвитку радянської ядерної фізики та багато в чому визначили наукову долю Синельникова.
У квітні 1930 року Кирило Дмитрович підготував докторську дисертацію на тему “Вплив магнітного поля на електропровідність монокристалів кадмію” для здобуття ступеня доктора філософії Кембриджського університету. Але захистити дисертацію Кирило не встиг – завершився термін його стажування.
Ядерний прорив у Харкові
У червні 1930 року Кирило Синельников повернувся до СРСР, і його одразу ж запросили на роботу до Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) у Харкові. Невдовзі Синельников став науковим керівником відділу фізики ядра УФТІ та почав створювати в інституті першу в країні ядерну лабораторію.
Восени 1930 року Кирило Дмитрович став працювати також ще на кафедрі фізики у Харківському машинобудівному інституті, а з січня 1937 року він став завідувачем кафедри експериментальної фізики на фізико-математичному факультеті у Харківському Державному університеті.
Саме в Українському фізико-технічному інституті 10 жовтня 1932 року Кирило Синельников, А. К. Вальтер, А. І. Лейпунський та Г. Д. Латишев здійснили першу штучну ядерну реакцію у СРСР – розщеплення атомного ядра літію під дією прискорених протонів.
Ця подія відбулася всього через кілька місяців після аналогічного експерименту у Кембриджі та зробила Радянський Союз другою країною у світі, яка підтвердила можливість керованого ядерного розщеплення. Завдяки Синельникову саме Харків став одним з центрів світового рівня в ядерній фізиці.
Технічний прогрес та створення прискорювачів
Наступним кроком стало розроблення власного високовольтного прискорювача. У 1936 році Синельников та його команда побудували найпотужніший у Європі електростатичний генератор ЕСУ-3,5 – аналог генератора Ван де Граафа.
Це був унікальний прилад, що давав змогу з безпрецедентною точністю проводити експерименти з протонними пучками та вивчати ядерні реакції. Наукова робота відбувалася у складних умовах, коли більшість компонентів та пристроїв для проведення експериментів потрібно було створювати своїми силами – від джерел високої напруги до вакуумних систем відкачування. Крім розроблення прискорювачів, Синельников зробив значний внесок у дослідження діелектриків, електровакуумної техніки та радіаційної стійкості матеріалів. У 1944 році за підтримки Курчатова Синельников відновив УФТІ як Харківський фізико-технічний інститут.
Він став його директором т очолив “Лабораторію № 1”, де у межах радянського уранового проєкту відбувалися дослідження у галузі реакторного матеріалознавства, а також розроблення ТВЕЛів для перших ядерних реакторів.
Участь у радянському атомному проєкті
З початком Другої світової війни робота інституту була перервана, а будівля УФТІ зруйнована під час німецької окупації. Після визволення Харкова Синельников повернувся до міста та фактично наново відбудував інститут. У повоєнні роки він став одним із головних учасників радянського атомного проєкту. За пропозицією Ігоря Курчатова Синельников очолив науковий напрям, що був пов’язаний із поділом урану, розрахунком нейтронного балансу та розробленням конструкційних матеріалів для атомних реакторів.
Створення наукової школи та розвиток фізики в Україні
Не менш важливою була роль Кирила Синельникова як педагога. У 1956 році він заснував у Фізико-технічному інституті новий науковий напрям – вивчення фізики плазми та керованого термоядерного синтезу. У 1962 році Синельников був одним із засновників фізико-технічного факультету у Харківському державному університеті, який згодом став головним постачальником фахівців для ядерних центрів Радянського Союзу.
Багато його студентів стали видатними фізиками, членами АН УРСР, конструкторами реакторів та авторами проєктів прискорювачів. Під його керівництвом була сформована ціла наукова школа, що охоплювала такі галузі, як фізика плазми, прискорювальна техніка, термоядерний синтез, матеріалознавство та вакуумна електроніка.
Визнання та спадщина
Кирило Дмитрович Синельников помер 16 жовтня 1966 року у Харкові. Він здобув багато нагород, серед яких – Сталінська премія, орден Леніна та орден Трудового Червоного Прапора. У Національній академії наук України було засновано Премію імені Синельникова, якою щорічно нагороджуються найкращі роботи у галузі фізики.
Кирило Синельников – не просто видатний учений. Він приклад того, як одна людина може змінити долю цілої галузі науки. Його діяльність охоплює всі важливі етапи становлення ядерної фізики у СРСР: від перших реакцій до прикладних розроблень, від університетської кафедри до національних наукових програм. Він заклав засади української ядерної науки, виховав безліч видатних вчених та зробив значний внесок у розвиток ядерної фізики.
Список використаних джерел інформації: