Якщо ви закохані у театр, мрієте проявити свої творчі здібності й навчатися у виші, що представляє історичну школу українського авангарду, вам варто придивитися до Харківського університету мистецтв. Навчальний заклад сформувався ще у 1920 роках, а театральну освіту в ньому заклали учні й однодумці славнозвісного реформатора Леся Курбаса – не менш значущі митці й педагоги. Серед них режисери Борис Тягно, Мар’ян Крушельницький, Василь Василько, сценографи Вадим Меллер, Дмитро Власюк, актриса Любов Гаккебуш. Далі на kharkovone.
Після чисельних змін у 1963 році сформувався заклад Харківського державного інституту мистецтв імені І. Котляревського із сучасною структурою, що має театральний і музичний факультети. А у 2011 році він набув статус національного університету. Для любителів театру наявний увесь спектр творчих спеціальностей: від акторства до театральної критики.
Акторське мистецтво драматичного театру і кіно
Професія актора – зазвичай перша, яка спадає на думку при словах “я вступаю до театралки”. Ймовірно, через те, що артист є обличчям театру, і саме його роботу завжди бачить глядач. Якщо провести паралель з образотворчим мистецтвом, то акторська майстерність – це намальована картина. Без неї не буде про що й говорити, бо не буде видимого мистецтва. Актором може стати талановита людина, яка має природні артистичні здібності, відкритість, комунікативні навички, енергійність та бажання ділитися цією енергією з іншими.
Навчання в університеті мистецтв проводять майстри харківської сцени, добре знайомі містянам. Серед них актриси Оксана Стеценко, Олександра Богатирьова, Людмила Колчанова та актори Анатолій Лобанов, Юрій Євсюков, Олександр Вірченко. Актриса й режисерка Оксана Стеценко (а з 2021 року завідувачка кафедри майстерності актора та режисури драматичного театру) навчає студентів тонкощів професії, бо має більш ніж тридцятилітній досвід акторської роботи. Її виконання Гертруди у виставі А. Жолдака “Гамлет. Сни” та Титанії зі “Сну літньої ночі” режисера А. Бакірова вплинули на глядацький успіх постановок, що стали надбанням Харківського драматичного театру імені Т. Шевченка XXI століття.
Обравши творчу спеціальність, ви маєте пройти вступні випробування. Важливо не лише продемонструвати наявність таланту, а й сподобатись майстру, який набирає курс. Впливає легкість у спілкування, харизма абітурієнта включно з настроєм. Натомість для викладача може бути важливим побачити акторський типаж вступника, що дозволить грати певні ролі. До критеріїв входять зовнішні дані (зріст, статура, риси обличчя), природний темперамент та навіть тембр голосу. Та мабуть, найважливіше – це природність, бо актор має відтворювати життєву правду у заданих обставинах, виглядаючи при тому органічно.
Левова частка університетських занять студента припадає на практичне пропрацьовування акторської майстерності: тренінги та етюди, які часом можуть тривати з ранку до вечора. Навчання в акторів відбувається у постійній взаємодії та самовдосконаленні. Окрім вивчення механізмів вживанням у роль, на заняттях вивчають сценічну мову для хорошої артикуляції, сценічний рух, щоб виглядати природно. Також проходять танець, ритміку, основи сценічного бою та фехтування, показують як самостійно накладати грим (важливий елемент перевтілення). Практичні заняття доповнюються теоретичними лекціями з теорії та історії театру, а також кіно. Адже справжній актор – той, якому притаманне критичне мислення.
Визначальна риса драматичного актора – це гра в живому плані, тобто вдавання із себе сценічного персонажа (людини, тварини чи іншої живої істоти) на сцені перед глядачами. Важливими механізмами роботи з роллю є перевтілення, вживання у роль, дослідження запропонованих обставин.
Акторське мистецтво театру ляльок
Зазвичай, актор-лялькар – менш популярна спеціальність при вступі. Юнаків 17-20 років масово охоплює уявлення себе у драматичних, героїчних ролях. Мало хто розуміє, що актор театру ляльок вивчає ті ж предмети, що й актор-драматик, а окрім них ще й анімаційний план (тобто роботу з неживими предметами). Сучасна назва театру ляльок – театр анімації. А все тому, що оживлювати актор може будь-який предмет, а не лише ляльку.
В університеті мистецтв працюють досвідчені майстри, які пов’язали життя з ледь не магічним мистецтвом театру анімації. Серед них завідувач кафедри майстерності актора та режисури театру анімації (з 2014 року) Олександр Інюточкін, педагогині Світлана Фесенко, Світлана Довлетова, Оксана Дмітрієва. Активний практик сцени, режисерка О. Дмітрієва у своїх виставах вдало поєднує роботу актора в живому плані й анімацію. Крім казок звертається до класичних творів В. Шекспіра, А. Чехова, М. Куліша. Режисерка створює постановки як для дітей, так і для дорослих, долаючи стереотипи про акторів-лялькарів (їх несерйозності, меншовартості й “дитячості” у порівнянні з драматиками). О. Дмітрієва спільно з іншими викладачами кафедри (які свого часу були і її вчителями) виховує універсального, оригінального актора. Чимало вихідців з цієї спеціальності потім працюють на драматичній сцені.
Наявність у вступника нетипової, “негероїчної” зовнішності та унікальних модуляцій голосу вітається. Актор театру анімації – цілісна особистість, яку здатні зацікавити мистецтво жонглювання та тонкощі оживлення ляльок й інших предметів. У його руках зім’ятий лист паперу матиме справжнє життя та емоції, а маріонетка заговорить людським голосом.
Театральна режисура
Ще менший попит має елітарна спеціальність режисера (як драматичного театру, так і анімаційного). Умовно у недержавному театрі на трупу з десяти акторів припадає один режисер, а в державному на сорок акторів – три постійних автори вистави.
Режисура – справа для емоційно зрілих людей з широким кругозором і вмінням впливати на аудиторію. Нерідко у професію йдуть після вже здобутої першої освіти, набувши життєвого досвіду. Зберігається тенденція освоювання акторами режисерського мистецтва, що дає змогу більше впливати на процес створення вистави. Так вчинила завідувачка кафедри О. Стеценко (отримала кваліфікацію 2012 року).
У 2021 році до викладачів кафедри приєднався режисер практик Ігор Ладенко, який створив “Театр 19″ ще за часів свого студентства в університеті мистецтв. Його навички у веденні театру і постановчого процесу прокладають зацікавленим учням шлях до реалій професії.
Якщо акторську майстерність порівнювати з картиною, яка викликає емоційний відклик, то режисура – це робота художника, автора полотна. Режисер – творець мистецького твору, волі якого підпорядкований кожен його елемент. Щоб досягти успіху на цій ниві студенту важливо володіти лідерськими якостями, бути авторитетним і мати вольовий характер. Хороший режисер – це, перш за все, особистість, здатна надихати на творчість.
Театрознавство
Театрознавець – рідкісна професія, про яку мало хто знає. Її створенню в Україні слід завдячувати письменнику Івану Франку. Ця спеціальність поєднує в собі театральну історію, критику, журналістику і наукову роботу. У інформаційному XXI столітті ця професія все більше набирає популярності через спорідненість зі сферою арт-журналістики та медіа в цілому.
Продовжуючи тему порівнянь, театрознавець – це спостерігач, який блукає залом з картинами, оцінюючи, порівнюючи й аналізуючи. Його роботу відрізняє не лише емоційний відгук, але влучне аналітичне слово, здатне вплести той чи інший твір в історичний мистецький простір.
Викладачі кафедри театрознавства – люди, які присвятили своє життя театру. Перегляд вистав, спілкування з практиками сцени, студіювання музейних та бібліотечних архівів, написання критичних та наукових статей – їх щоденні будні. Серед педагогів деканка театрального факультету (з 2017 року) Яна Партола, завідувачка кафедри театрознавства (з 1995 року) Галина Ботунова, в. о. завідувачки кафедри (з 2022 року) Юлія Щукіна (Коваленко), критик Олександр Аннічев.
Театрознавча освіта заснована на вибірці теоретичних дисциплін про театральну історію, теорію драми, образотворче та кіномистецтво, історію літератури. Практичні навички аналізу п’єси, розбору вистави, аналітики акторської та режисерської роботи напрацьовуються на фаховому семінарі з театральної критики.
Щоб стати театрознавцем, потрібно переконати інших і насамперед себе самого, що ти наполегливий “пожирач” нових знань і маєш не менш гостре мислення за актора і режисера.
