У Харкові на початку ХІХ століття бурхливо розвивалась наука та культура. Такій тенденції сприяло відкриття Харківського університету та інших освітніх закладів. Можна вважати, що місцеве населення мало потяг до навчання. Проте, панувала думка про недоцільність освіти для жінок. По-перше, це вимагало часу та деяких додаткових витрат. По-друге, в родинах простого походження, відсутність дочки вдома загрожувало занепаду господарства. По-третє, в шляхетних родинах деяку освіту дівчата отримували вдома. Наймані вчителі вчили їх читати, малювати, грати на музичних інструментах, танцювати та вивчати іноземні мови. Далі на kharkovone.
Формування освітніх закладів та право на навчання
Формування світської освіти для жінок відбувалось з дозволу влади й часто залежало від внутрішньополітичного курсу держави. Наприкінці XVII століття, у Санкт-Петербурзі був відкритий перший інститут шляхетних дівчат, метою якого було підготувати гідних дружин для державних посадовців, або придворних фрейлін. Таким чином, освіту могли отримати лише жінки дворянського походження. Освіта була спрямована на світське дозвілля.
Близько 20 дівчат шляхетного походження, але зі збіднілих родин, отримували у закладі стипендії та навчались й утримувались безплатно. Пансіонерки вносили певну плату за харчування, проживання та навчання. Особливістю Харківського інституту шляхетних дівчат, була наявність третьої категорії учениць – напівпансіонерки. Вони приходили в інститут лише на навчання, а жили у своїх родинах. На таких умовах було дозволено здобувати освіту не лише дворянкам, але й дівчатам з купецького походження.
У 1878 році, в інститутах шляхетних дівчат, дозволили навчатися дівицям з усіх прошарків суспільства, крім таких, хто був обкладений подушним податком, тобто селян. Це було зумовлено скасуванням кріпацтва та необхідністю жінкам отримувати професію, щоб допомагати чоловікам утримувати сім’ї.
Інститут шляхетних дівчат у Харкові
На теренах України перший інститут шляхетних дівчат постав у Харкові у 1812 році, за ініціативи дворянського Товариства благодійників. Значний внесок для його формування зробив Г.Ф. Квітка-Основ’яненко, який особисто обирав викладачів та приділяв увагу організаційним питанням.
У 1816 році загальна кількість учениць досягла 60-ти, а приміщення було розраховано лише на 15 осіб. До 1818 року інститут був приватною установою, яка утримувалась коштами дворянства. Через зростання охочих навчатися постала необхідність придбати інші приміщення для інституту. Таким чином, у 1918 році, заклад був переданий під заступництво російської імператриці.
Впродовж 1818-1849-х років, в інституті викладав та завідував навчальним процесом Петро Гулак-Артемовський. Крім нього, до викладання долучились професори Харківського університету, серед яких були Т. Степаков, В. Цих, М. Клубоцький, В. Лапшин та інші.
Інститут проіснував до 1917 року, за весь час він випустив близько двох з половиною тисяч вихованок. Після революції 1917 року, був змушений переїхати до Сербії, де працював ще 12 років, і надав освіту 400 особам.
Освітній процес
Освіта передбачала “дати державі освічених жінок, добрих матерів, корисних членів сім’ї й суспільства”. Навчальний процес охоплював вивчення Закону Божого, основи математики та природознавства, фізику, історію, географію, французьку мову, каліграфію, світські манери, музику, танці, словесність, рукоділля, гігієна та домогосподарство.
Оскільки освіта жінок, на думку російського уряду мала бути спрямована на покращення моральності та набуття загальних знань, на предметах фізики та природознавства повідомляли тільки найважливіші факти, щоб були користь для ведення домогосподарства. Історію викладали з метою морального навантаження, задля виховання гідних громадянок Російської імперії.
Основне навчання було зосереджено на салонних потребах, багато уваги приділялось музиці, танцям, французькій мові та рукоділлю. Останнє вважалось особливо корисним для жінок.
Варто відзначити, що знання російської мови у дівиць було на рівні іноземної. Вже у 1823 році до інституту було запрошено П. І. Сокальського, щоб навчив “правильного читання та вимови російських слів”. Українська мова, якою говорили дівчата, викликала проблеми у відносинах з переважно російським педагогічним колективом.
Впродовж ХІХ століття деякі предмети вилучались з освітньої програми, наприклад у 1830 році в інституті скасовували викладання геометрії, а пізніше фізики та природознавства. Більше уваги приділяли практичним заняттям.
У 30-х роках ХІХ столітті, була спроба використовувати освіту жінок для поширення свідомості покори російському уряду. Наприклад граф В. Левашов, вважав, що жінки мають вплив на “серця та розум” своїх чоловіків та дітей. Натомість очільник київської шкільної округи Є. Фон-Брадке, наполегливо радив уряду взяти під контроль жіночу освіту, оскільки жінки нав’язували молоді вороже ставлення до Росії.
У 1850-х роках, в Харківському інституті шляхетних дівиць скасовували викладання предметів французькою та німецькою мовами й перейшли на російську.
Загалом освітня програма була обмеженою і не давала можливості використати власні здібності у повноті. Таким чином випускниці не могли присвятити себе науці, а набуті знання годились лише для педагогічної діяльності.
Подальший розвиток освіти для молодиць та відкриття інших навчальних закладів сприяв поступовому зростанню ролі жінки у суспільстві. Згодом вони стали активно долучатися до науки, культури та громадської діяльності.